Віртуальна втеча від реальності: чим вразив фільм Luz на Sundance
Віртуальна реальність у кіно зазвичай зображується як небезпечна або навіть деструктивна технологія. Від “Матриці” до “Газонокосильника” — цей сюжетний хід давно став класикою. Але Luz, новий фільм Флори Лау, який дебютував на кінофестивалі Sundance, пропонує інший погляд. Тут VR є не загрозою, а інструментом для встановлення зв’язків між людьми.
Головні герої стрічки — працівниця артгалереї Рен (Сандрін Пінна) та кримінальний авантюрист Вей (Сяодун Го) — живуть у різних світах, але обидва почуваються ізольованими. Події розгортаються у Чунціні — неоновому мегаполісі, який здається ближчим до кіберпанкового майбутнього, ніж до сьогодення. У світі Luz — VR-платформи, що дала назву фільму, — вони знаходять те, що їм бракує у реальному житті: контакт з іншими людьми.
Рен намагається налагодити відносини зі своєю мачухою Сабін (Ізабель Юппер), впливовою мистецтвознавицею, яка уникає будь-якої допомоги, попри серйозні проблеми зі здоров’ям. Вей прагне відновити зв’язок із дочкою Фа, яку він може бачити лише через анонімні онлайн-трансляції.
Їхні шляхи перетинаються під час мисливської VR-експедиції за неоновим оленем — символічною метою, досягнення якої ніби обіцяє перемогу в Luz. В процесі вони починають спілкуватися та лікувати свої емоційні рани.
На відміну від “Першому гравцю приготуватися”, Luz не створює повністю цифрового світу. Замість цього режисерка використовує стильізовані візуальні рішення: неонове освітлення, мерехтливі частинки у повітрі, персонажів у футуристичних костюмах. Це виглядає ефектно, але виникає питання: якщо VR настільки реалістичний, навіщо взагалі повертатися до реального життя?
Фільм торкається глибоких тем, але не завжди розкриває їх достатньо глибоко. Відносини між героями здаються трохи відстороненими, хоча стрічка присвячена саме відновленню людських зв’язків. Проте операторська робота та акторські виконання — на висоті, що робить Luz цікавим експериментом у жанрі кіберпанку.
[🔗Джерело: Engadget]